1 жовтня в Незламному хабі «Титан» відбулася прем’єра унікальної документальної вистави «НЕСКОРЕНІ», співорганізатором якої виступив Центр ветеранського розвитку Хортицької національної академії. Це не просто театральна постановка, а жива розмова із захисниками України, які через листи, спогади та щоденні записи дозволили нам почути правду війни. На сцені оживали слова, написані в окопах, між боями, у хвилинах тиші й очікування. У цих рядках звучали іронія й біль, спогади й мрії, а головне — непохитна віра в життя та мирне завтра. Військові, цивільні й актори разом створили простір, у якому глядачі відчували присутність тих, хто сьогодні боронить Україну від рашистської навали.
Образи реальних людей були втілені акторами з особливою ніжністю та повагою. Усі герої вистави родом із Запоріжжя. Вони і зараз стоять на захисті нашої держави. Кожен з виконавців став не лише провідником, але й говорив до глядачів своїм голосом, зі своїм болем і своєю надією, щоб ця правда торкнулася кожного серця у залі. Так присутні почули історії Тараса й Богдана Василенків, Геннадія Харченка та Михайла Преображенцева у виконанні Михайла Герасимчука, Кирила Шашло, Андрія Хоми та Олександра Рудика.
Над проєктом працювала команда, об’єднана спільним бажанням – зберегти живу пам’ять: куратор Сергій Собержанський, авторка і драматургиня Ольга Червінська, режисер Геннадій Широченко, технічний супровід Андрія Вермана, дизайн і SMM Павла Небро. Разом із Центром ветеранського розвитку Запорізької області, Мистецьким центром ветеранів, Домом актора, Студією театрального мистецтва Performance та Центром культурних послуг Запоріжжя вони створили виставу, яка стала голосом цілої епохи.
«Нескорені» – це документальна п’єса, зібрана з реальних постів з соцмереж у різні періоди життя наших захисників. Це своєрідний репост думок наших воїнів у вигляді вистави, це спроба показати захисників України не пафосними «героями з плакатів», а реальними людьми зі своїми почуттями та баченням. Це приклад того, як театр стає літописом сьогодення. Він дає змогу побачити та почути військових такими, якими вони є насправді, без прикрас, але з величезною внутрішньою силою. Це мистецтво пам’яті й правди, що допомагає нам залишатися сильними й незламними.
