23 лютого 2026 року студенти групи СРб-4 в рамках кураторської години «Два фронти однієї сім’ї: мужність боронити та сила відновлювати» мали особливу нагоду поспілкуватися з людиною, чиє життя – це щоденний подвиг стійкості та професіоналізму.
Гість зустрічі – дружина військовослужбовця та фахівець із супроводу ветеранів – поділилася унікальним досвідом життя «на два фронти». Один із них проходить через лінію оборони, де стоїть її чоловік, а інший – через щоденну працю з тими, хто повернувся з війни.
Під час щирої онлайн-бесіди ми торкнулися викликів «спільного фронту», де головним меседжем стала думка: «Статус дружини військового – це не лише про випробування, а й про особливу мову порозуміння з тими, хто пройшов крізь вогонь».
Особливу увагу гостя приділила практичному досвіду, що відкриває для здобувачів спеціальності “Соціальна робота” нові грані майбутньої професії. Наприкінці зустрічі вона залишила надзвичайно цінне звернення до майбутніх фахівців соціальної роботи, яким не можливо не поділитися…
«…Сьогодні в Україні формується нова соціальна реальність. Повертаються військові. Зростає кількість родин ветеранів, родин зниклих безвісти, родин загиблих. І саме ви будете тими людьми, які стоятимуть поруч у найвразливіші моменти їхнього життя.
Скажу про кілька важливих, на мою думку, речей.
1. Людяність важливіша за інструкцію.
Ви повинні знати законодавство, алгоритми, механізми. Але найсильніший інструмент – це ваша здатність слухати, чути і не знецінювати.
2. Не намагайтеся «рятувати» всіх.
Соціальний працівник не герой-одинак. Ви – частина системи. Ваша сила в партнерстві, міжвідомчій взаємодії та професійних межах.
3. Бережіть себе.
Ви не зможете бути ресурсом для ветерана, якщо не будете ресурсом для себе. Професійна гігієна, супервізія, підтримка колег – це не слабкість, а зрілість.
І ще одне.
Кожен військовий має свій бойовий досвід. Але після фронту починається інший етап – адаптація, відновлення, інтеграція. І саме ви стаєте провідниками на цьому шляху.
Мій чоловік боронить країну зі зброєю.
Я працюю з тими, хто повертається.
І я точно знаю: від того, наскільки професійними, емпатійними й стійкими будете ви – залежить дуже багато.
Україна сьогодні потребує не лише сильних воїнів, а й сильних фахівців із соціальної роботи. І, можливо, вже скоро саме ви станете тим фахівцем, який допоможе конкретній родині пройти свій складний шлях – і зберегти цілісність. Дякую вам за вибір цієї професії. Нехай у вас вистачить мужності бути поруч – професійно, чесно і по-людськи…».
Дякуємо нашій гості, Богдані Шевченко, за відвертість, за досвід, який неможливо знайти у підручниках, та за приклад незламності. Ця зустріч стала для майбутніх соціальних працівників важливим уроком людяності та професійної етики.