На шляху до випробування демократичної державності…

Наразі народ України переживає вельми драматичний період випробування своєї демократичної державності, внаслідок військової інтервенції з боку авторитарної російської федерації (рф). Пропагандистська служба рф намагається ідеологічно обґрунтувати не тільки для своїх громадян, але й для російськомовних в Україні, нібито доцільність, необхідність та історичну справедливість військового вторгнення в Україну. Важливою складовою цього процесу є фальсифікація історії української державності. Так, правитель рф у своїх публічних виступах, а також напередодні військової інтервенції в Україну, заперечив закономірність державного суверенітету українського народу (Одного з найдавніших і найчисленніших народів Європи!), заявивши, що державність українцям «подарували» більшовики.

Зважаючи на це, а також в межах заходів до Дня Української Державності, викладачі кафедри соціально-гуманітарних дисциплін (модератор – к.і.н., доцент Волошко О.О.) та студенти Хортицької національної академії провели інформаційно-освітній захід на тему «Фальсифікація історії української державності 1917-1922 років як одна з ідеологічних підвалин військової агресії Російської Федерації в Україні у 2022 році», присвячений спростуванню антинаукових наративів правителя рф та його пропагандистів.

Використавши наукову методологію дослідження, численні архівні й інші документальні матеріали та опубліковані наукові роботи учасники дійшли згоди, що утворення української державності під час революції у 1917 р. було закономірним явищем, передумови якого складалися протягом XIX – на початку XX ст., тобто більш ніж століття. В цей час українська спільнота, попри розподіл її території проживання російсько-австрійським кордоном, проведення асиміляторської політики та репресій російським царизмом, формувалася як нація, з притаманною їй оригінальними національною свідомістю, менталітетом, завдяки становленню і розвитку української літературної мови, української історичної, лінгвістичної, етнографічної наук, національного театру та музики. Спираючись на багатовікову державну традицію української спільноти та державотворчий досвід США та Швейцарії, новонароджена українська інтелігенція  розробила конституційні проєкти розбудови української держави новітньої доби, які ґрунтувалися на прогресивних і донині принципах та інститутах, що свідчить про високий рівень політико-правової думки українських інтелектуалів, яка багато в чому випереджала свій час. Ідеться про природні права людини, народний суверенітет, принцип розподілу влад, політичні права і свободи, національно-персональну автономію для національних меншин, децентралізацію адміністративного управління через місцеве самоврядування, заходи боротьби з корупцією чиновників тощо. Проте через комплекс несприятливих чинників реалізувати проєкти розбудови національно-демократичної державності не вдалося. Непереборним чинником стало військове протистояння з росією, правляча компартія якої захопила величезні фінансові, матеріальні, військові ресурси, які дісталися від царизму, і в цьому плані мала величезну перевагу, що дозволило їй тричі здійснювати військову інтервенцію в Україну. Політичний режим комуністів був антиподом української національно-демократичної державності, бо ґрунтувався на приматі політичної доцільності, тобто інтересів компартії, а не прав людини. Для нього були характерними відсутність принципу розподілу влад, жорстка централізація влади, політична, економічна і терористична диктатура мізерної меншості над значною більшістю суспільства, доктринерство та економічний волюнтаризм, фізичне винищення певних соціальних класів та верств, злочини перед людяністю, політична та правова демагогія. 

Більшовики формально визнавали право на національне самовизначення, а на практиці уперто намагалися побудувати на уламках колишньої царської імперії свою «комуністичну» імперію. Лише відчайдушний національний спротив прибалтів, білорусів, закавказьких народів і особливо українців, завадив їм реалізувати в повній мірі свої плани. Аби не втратити владу над величезною територією, вони політично зманеврували, пішли на поступки, створили формально національні державні утворення – радянські республіки, керівництво яких складалося з комуністів. Серед них були представники корінних національностей, немало з яких висловлювались за розбудову держапарату із залученням представників корінної національності і розвиток її культури. Цей чинник вкупі із загрозою чергового масштабного національного спротиву примусив московське керівництво компартії відмовитися від плану створення унітарної держави шляхом поглинення російською федерацією державного суверенітету національних республік і погодитись на об’єднання усіх республік, включно з росією, в рівноправний союз з федеральними органами влади і збереженням певного державного суверенітету республік. Таким чином, кривавий ленінський політичний режим не «подарував» державність неросійським народам, а вони змусили його, вкрай виснаженого боротьбою в період 1917-1921 рр., визнати їх право на національне самовизначення і зреалізувати його хоч і в урізаному вигляді. 

На завершення викладацька та студентська спільнота хвилиною мовчання вшанувала пам’ять загиблих вояків-героїв та мирних громадян і висловила непохитну віру та нездоланну впевненість у всеосяжній Перемозі українського народу над підступним агресором!